Что общего? у света с тьмою
Я говорил тебе о том
Сообщества худые, развращают нравы добрые
Подобное, соединяеться с подобным.
Так написано в писании Моем.
Прелюбодеи-похотливостью своею насыщаются
Развратные, по прежнему грешат своим грехом.
Лукавые рабы, лукавством наслаждаються.
Погрязшие, в сем беззаконии своем.
Вор, воровством живет
И жизни не меняет
И в окружении его все те
кто соглашаются с грехом
Предатели с предателями сообщаются
Не постоянны, не надежны.
Смотриш!
нету их в собрании Моем.
Глупцы,
находят в глупости все утешенье.
Для них, венец из мудрости Моей
-великоват.
Как ковыльки,
среди полей колышаться.
И колыханием своим, подобных.
За собою тянут в ад.
Да, о любви своей ко Мне поющие.
Ваша любовь, наполненая лицемерья и греха.
Друг-друга. угрызаете, съедаете.
Так поступая, не творите вы добра.
Ну неужели ты не разумеешь,
о душа живая.
Что выживая - выживишь себя.
Что сеешь, то пожнешь.
Мой Дух все проницает.
Нет ничего,
что скрыто от Меня.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Тусклый свет луны . - Николай Зимин И пленительные звуки
И слова любви .
И твои , родная , руки
В отблеске зари .
И знакомые до боли
На снегу следы .
И неведомое поле
Счастья впереди ...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
